Віктор ОСАДЧИЙ

БАЛАДА  ПРО  ІМЕНА

Це давно було. Тоді ще

Жили українці

Козачою державою,

А не поодинці.

В ті часи ще мова наша

Була чиста й свіжа.

Люди вчились у Варшаві,

У Москві, в Парижі…

Так от, колись, щоб від інших

Людей не різнитись,

Посилає синів батько

До Парижу вчитись:

Луку батько посилає,

А також Микиту,

Та іще й Хому малого –

Побачити світу.

Піп-батюшка принародно

Святить їм дорогу

І говорить: – Все в вас гарно,

Все в вас слава Богу.

Тільки важко вам в Парижі

Буде між панами

З вашими непанськими,

Хлопці, іменами.

Тож, Микита по-французьки

Зветься хай МУЇ,

А Луку проміж панами                                                      

Хай зовуть ЛУЇ,

А Хому…– тут піп спинився,

Рясу поправляє…

А  Хома малий тим часом

З-за воза гукає:

–  Тату й батюшко! Повірте!

Хай мене хоч ріжуть!

Я з чужим ім’ям не хочу

Їхать до Парижу!

Імена нехай міняють

Микита з Лукою,

А я хочу і в Парижі

Лишиться  ХОМОЮ!!!

                @

...Оті люде, що імені

Свого соромляться,

Хай читають цю баладу

Та у ХОМИ вчаться!