Віктор ОСАДЧИЙ

МОЇ   САДИ

Мої сади давно відплодоносили –

Осипались Покрόвами  сади…

І сонячні літá ногами босими

Ніколи вже не вернуться сюди.

Бо яблуками голосно відгупали

Мої подружки – яблуні старі

І вже не ваблять мітлами і ступами

Несамовиті відьми й упирі.

Відгорювалось і відсвяткувалося –

Відшелестіла поросль молода

І на гіллі нічого не зосталося:

Ні радості, ні болю, ні сліда.

Та може ще літа з ногами босими

Птахами долі прилетять сюди?…

                        £

…Але сади давно відплодоносили…

Відшепотіли віршами сади.

***   ***   ***

Колись, коли мені грішить приходилось,

Коли русалок і відьóм кохав,

Стидався я і каявся. А голову

Я попелом щоразу посипав…

А зараз, коли ранками вертаюся

Від юнки, чи від зрілої вдови,

Я більше не соромлюсь і не каюся:

Я струшую той попіл з голови.