Віктор ОСАДЧИЙ

ЗАІРЖАЛИ КОНІ...

Заіржали коні… На душі тривожно,

Роз’їдає душу бісова іржа….

Із-за позавчора я запив безбожно,

Щоб не сумувала у іржі душа

Заіржали коні, коні заіржали –

Я вже не тримаю віжок у руці:

І душа іржава, і у серці жало,

І горілка в кухлі десь наприкінці

Заіржали коні, заіржали коні –

Я без тебе, наче злодій без ножа.

Хай  тримають  коні душу у полоні,

Бо її мордує не моя іржа…

***   ***   ***

Хтось вибере чорний та сірий

Не колір, а спосіб життя

І вирядить птахів у вирій,

І сонце закине в сміття,

І стріли незримі змайструє,

І зранить навколишнє все:

До сплячки життя налаштує

І холод у сни принесе,

І яблука струсить достиглі,

І втішить святу благодать…

                &

І ним же змайстровані стріли

У серце мені полетять.