|
№1 Юрий ШТЫКА
УТРО РАННЕЙ ВЕСНЫ
Ранним мартом откроются реки,
Вдруг проснутся луга и леса…
Уходил я из дома навеки,
Забывая друзей голоса.
Приходилось смотреть на озёра,
На закат за вечерней водой.
И влюбляться в отчаянность взора,
В цвет ореховых глаз молодой…
Целовался в полях васильковых,
Слышал крики печальной совы.
Находил у дороги подковы
Среди свежепримятой травы.
№2 Юрий ШТЫКА
СНЕГ И ТЮЛЬПАНЫ
С любовью к тебе
Я увидел однажды:
Снег и тюльпаны.
Утро ранней весны –
На белом снегу…
На крыльях летели
В апрельском тумане
И падали звезды
На том берегу.
А в душе бушевала
Вьюга тюльпанов.
Не хотелось нам думать
О воровке-судьбе.
Золотым ручейком
Весна растворялась,
Мелодией скрипки
Звучала в тебе.
Быстро тают снега,
В слезу превращаясь,
Темно-синей фиалкой
Обросли бугорки…
Нас кружит и кружит
В море тюльпанов
Кольцом обручальным
Твоей правой руки…
№3 МОЁ СЕРДЦЕ ВЕНЧАНО
С РОССИЕЙ
Мое сердце стонет о России –
Это понял я не так давно…
Чёрный ворон прокричал тоскливо
И к стране приблизилось рваньё…
Мое сердце крещено Россией –
Это жизнь и слёзы, и беда…
Крест тяжёлый пόднять бы к вершине,
На свою Голгофу восходя!
Мое сердце плачет о России,
О стране поэтов и барыг…
Вот – глас вопиющего в пустыне:
Русь, прости и нас, и всех иных!
Мое сердце отдано России,
Где не счесть дорог обманных всех…
Дай мне, Господи, прощенья силу –
Отмолить иудам смертный грех!
Мое сердце венчано с Россией,
Потому и стонет на Кресте…
В медном звоне наша с нею сила,
А душа – как рожь на стебельке.
№4 Юрий ШТЫКА
ГОЛОС РОМАНСА
Белые своды, рояль у камина,
Свечи горят, унося полутьму.
Голос романса, душистей жасмина,
Тени влюбленных подвластны ему…
Женщина с голосом арфы весь вечер
Пела, встречая грядущую ночь.
Шаль дорогая свисала на плечи…
Скрипка тоскует – уходит все прочь.
Розы в бутонах вздыхают невинно,
Им так под стать бархатистый романс.
Душу мою лебединые крылья
Дальше, все дальше уносят сейчас.
Не отодвинулась, не укорила –
Я прикоснулся губами к плечу…
…Руки не поздно нам греть у камина,
Шепотом нежным ты гасишь свечу.
№5 Юрий ШТЫКА
СТАРЫЙ ДОМ
Старый дом утопает в саду,
На крыльце – лепесточки сирени.
Груша старая встретит весну
И отбросит знакомые тени.
Постарел дом родительский наш…
Мать с отцом отражаются в стеклах.
Куст сирени стоит, словно страж,
Не смолкают дожди в водостоках.
Постарел белый сад, как и дом,
Ветки стонут от боли без ветра.
Догорает вишневый излом.
А цветущий жасмин – как невеста.
Из колодца напьюсь я воды,
Помолюсь в небеса на рассвете,
И придут, хоть глазам не видны,
Мать, отец, образ бабушки светлый.
По тропинке, как в детстве, бегу,
Обжигаясь огнем-крапивою…
Я вас в памяти всех сберегу,
Пока жив – и вы живы со мною!
№6 Юрий ШТЫКА
* * *
Все было, было и прошло.
Любовь растаяла хмельная.
Судьбу листвою занесло
И страсть сгорела молодая.
Березки белой стройный стан
Весной, как прежде, всколыхнется.
Слезинка упадет в стакан,
Вино от бури перельется.
Но встречу снова ли тебя,
Свою судьбу на перекрестке?
Здесь церковь старая моя
Меня все ждет не понарошку.
И потечет по небу кровь,
И лошадь вырвется лихая.
Она судьбу догонит вновь,
Подковами страстей сверкая…
№7 Юрий ШТЫКА
И НАС ЗАБУДУТ
И нас забудут после смерти,
Как мы забыли о живых…
Успеть бы только помолиться
За всех «незрячих» и «немых»!
И нас забудут. Без обиды!...
Не надо плакать и рыдать.
Спасти поможет только чудо,
Когда ударит Бог в набат…
Забудут всех, как мы забыли
Могилы прадедов своих.
О Господи, помилуй грешных
Всех нас неправедных, глухих…
№8 Юрий ШТЫКА
ВСЕ КРЕСТЫ РОССИИ ВМЕСТЕ
Это не те кресты склонились на погостах
Чернеют ржавчиной забвения в траве…
А те, которые в купели при рожденье
Младенцу жизнь пророчат по весне.
Это не те кресты, которые так модны:
Чем толще цепь – тем тяжелей в цене.
А те кресты, что мы несем с тобою
По грешной нашей матушке-земле.
Это не те кресты, которые – забыты,
Лежат, прогнившие в сырой земле.
А это те кресты – солдатские могилы
Под черными березами в тоске.
Это не те кресты, что воспевает зона,
Что «Мурка» на шансоне им под стать.
А это те кресты – казацкие курганы,
На лобном месте у дорог стоят.
Это не те кресты, что росписью на теле
Показывают низость всю свою.
А это те кресты, которые пред боем
Трехперстным знаменем ложатся по челу.
Это не те кресты, которые без чести
Отбеливают подлые грехи.
А это все кресты России вместе,
С малиновым трезвоном на матушке Руси!
№9 Юрий ШТЫКА
ОБЕЩАЮ ЛЮБИТЬ
Обещаю любить
И лелеять уста,
Обнимать и «казнить»
Сколько сили в руках.
Ты, возможно, поймешь
И оценишь меня…
Лиш бы только с тобой
Руки греть у огня.
|
№1 Юрій ШТИКА
СВІТАНОК РАННЬОЇ ВЕСНИ
Скреснуть в ранньому березні ріки
І прокинуться луки й ліси…
Утечу я від друзів навіки
І забуду про їх голоси.
І побачу ставки звечорілі
В голубій хитавиці ночей,
Й закохаюся знов ошаліло
У горіховий колір очей.
І цілуючись в луках квіткових
Під чаруючий стогін сови,
Я знаходити буду підкови
Між прим’ятої з ночі трави.
№2 Юрій ШТИКА
СНІГ І ТЮЛЬПАНИ
З любов’ю до тебе
Я побачив сьогодні:
Сніг і тюльпани.
Ніжний ранок весни –
І холодні сніги…
А зорі летіли
В квітневі тумани
І падали тихо
В чужі береги.
А в душі бушувала
Хуґа тюльпанів
І про долю-крадійку
Не думали ми,
І струмком золотим
Весна розчинялась
В мелодії скрипки
На схилі зими.
Швидко зникли сніги –
Розтеклися сльозою.
І проснулись фіалками
Впалі зірки…
Нас ще й досі кружляє
В морі тюльпанів
Богом дана обручка
Із твоєї руки…
№3 МОЄ СЕРЦЕ ВІНЧАНЕ
З РОСІЄЮ
Моє серце стогне про Росію –
Це я зрозумів усім на зло…
Чорний ворон каркнув хворобливо
І країну брудом затягло…
Моє серце хрещене Росією.
Це – життя і сльози, і мета…
Йдỳчи на Голгофу за месією,
Дотягнути б власного хреста!
Моє серце плаче про Росію,
Про країну бардів і бариг…
Гласом вопіющого в пустині
Я прошу прощення для усіх!
Моє серце віддане Росії,
Де без ліку бруду і брехні…
Боже! Дай надії, віри й сили
Для молитви кволому мені.
Моє серце вінчане з Росією
Й на хресті ридає без вини…
В міднім дзвоні – наша з нею сила!
Господи! Спаси і сохрани!
№4 Юрій ШТИКА
ГОЛОС РОМАНСУ
Білий рояль і багаття в каміні.
Полум’я свічки гойдає пітьму.
Голос романсу дурманить жасмином
Й люблячі тіні єднає в одну…
Жінка казково-п’янка цілий вечір,
Ніч наближаючи, стиха співа…
Ніч, наче шаль, обгортаючи плечі,
Все, крім романсу, у темінь хова.
Сумно зітхають троянди невинні,
А чарівний оксамитний романс
Душу розбиту крилом лебединим
Вище і вище підносить в цей час.
Не відсторонюйся ж, мріє-таїно!
Я доторкнуся вустами плеча:
Руки обвіє тепло від каміну
Й згаситься шепотом Вашим свіча.
№5 Юрій ШТИКА
СТАРИЙ ДІМ
Ґанок дому старого в саду
Пелюстками бузок посипає.
Груша в тінь заховала ходу
Тих, кого вже на світі немає.
Постарів рідний батьківський дім…
Та в уяві і батько, і мати
Ще милуються садом своїм,
Що також постарів біля хати.
Постарів незабутній бузок,
Що давав мені цвіту для долі:
Чую стогін стареньких гілок,
Бачу, як вони плачуть від болі
Я з колодязя вип’ю води,
Наче Богу, весні помолюся…
Хай же прийдуть до мене сюди
Батько, мати й старенька бабуся…
Я до них побіжу… Позову…
Обніму… Їхні рани загою…
Я живу, – і допоки живу,
Вони житимуть разом зі мною!
№6 Юрій ШТИКА
* * *
Усе було і все пройшло:
Розтануло п’янке кохання
І листям долю занесло,
І почуття згоріли ранні.
Берізоньки дівочий стан
Весною ніжно колихнеться,
Змішається з вином обман
Й сльозою в склянку переллється.
Та чи зустріну знов тебе,
Химерну долю вщент розбиту?
Не марно ж церква жде мене,
Щоб гріх колишній відмолити.
І потече по небу кров,
І вірний кінь на дибки стане.
Він долю наздогонить знов
Підковами ятрити рани.
№7 Юрій ШТИКА
І НАС ЗАБУДУТЬ
І нас забудуть після смерті,
Як ми забули про живих,
Бо в цій житейській круговерті –
Не помолитися за всіх!
Забуде й нас земля і небо,
Забуде грішна благодать…
І рятувати нас не треба –
Спасе нас Бог, б’ючи в набат.
Забудуть нас, як ми забули
Могили прадідів своїх…
Помилуй, Боже, недолугих,
Сліпих, неправедних, глухих…
№8 Юрій ШТИКА
ВСІ ХРЕСТИ РОСІЇ РАЗОМ
Ні, це не ті хрести, що скніють на могилах
Цвинтарною іржею забуття…
А ті, що немовлятам у купелях
Пророчать по весні ясне життя.
Ні, це не ті хрести, що так у моді нині:
Чим товщай хрест, тим важчий у ціні,
А це оті хрести, що несемо на спині
По грішній нашій матінці-землі.
Ні, це не ті хрести, які гнилі й поцвілі
Лежать в сирій землі у тишині,
А це – солдатські згублені могили
Під чорними березами сумні.
Ні, це не ті «Кресты», що в вуркаганів,
Яким лиш «Мурка» просвіща лоби,
А це козацькі згорблені кургани,
Як символи звитяги і ганьби.
Ні, це не ті хрести, що деякі ізгої
Витатуйовують на тілі всім на зло,
А це оті, що перед смертним боєм
Триперсним знаменем кладуться на чоло.
Ні, це не ті хрести, якими без відрази
Відмолюють злочинності усі.
А це – УСІ ХРЕСТИ РОСІЇ РАЗОМ,
З малиновими дзвонами на матінці-Русі!
№9 Юрій ШТИКА
ОБІЦЯЮ КОХАТЬ
Обіцяю кохати
І леліять вуста,
Обнімати й «карати»
Скільки сили в руках.
Ти, можливо, збагнеш
Як парує нас Бог:
Гарно біля вогню
Руки гріти удвох…
|
